Мій Пафос

Знайоме чуже місто. Воно як магніт. Третє знайомство з античною столицею Кіпра виявилося неймовірно теплим, попри вологий холод грудневих вітрів.

Ми вирушили на пошук пригод аж на інший кінець острова, у дрєвню столицю, а пригоди вже чекали на нас.

Спершу - зламалася машина, якою нас везли на автобусну зупинку. Тут важливо пояснити, що з нинішньої столиці острова в Пафос автобуси ходять лише кілька разів на день, їхати приблизно дві години з центра острова на його південно-західне узбережжя. Чому було важливо не пропустити цей автобус о 7 ранку? Бо наступний відправлявся аж через 3 години, додайте час в дорозі, а останній автобус у зворотньому напрямку є лише о 5 вечора, не пізніше. Себто, аби встигнути погуляти містом, нам конче необхідно було встигнути саме на цей маршрут.

Грудневий сирий та вітряний ранок нас, сонних та змерзлих, привітав сюрпризом - заглух двигун машини на половині дорозі до автостанції. Але я вірю, що позитивно налаштований та готових до усіх поворотів долі людей, серця яких відкриті...Таких людей доля обдаровує не лише такими "сюрпризами", але швидким вирішенням складних ситуацій. Нас підстрахували й довезли вчасно (дякую цим добрим людям, що стали моєю родиною кілька років тому).

Моя компаньйонка приготувала для нас на цілий корисних смаколиків, без цукру, з корисними інгредієнтами. Вони надавали нам сил та енергії протягом всієї подорожі.

До речі, пригода номер 2 трапилася вже аж коли ми опинилися на набережній та усвідомили, що один із пакунків з їжею десь зник... Можливо, ми випадково витягли його з рюкзака у Молі й забули його там... Це була загадка для нас та неприємна втрата... Але ми посміхнулися, побажали, аби хтось дуже голодний знайшов пакунок та насолодився його вмістом, що так любляче приготували молоді руки.

Якщо сприймати життя надто серйозно та без гумору - можна дуже швидко перетворитися на старезне, грізне та завше розлючене створіння. А ми ж цього не прагнемо, чи не так? :)

Я особисто шопінг не люблю. А от моя мандрівна подруга затягла мене у величезний Мол Пафоса. Аякже, він же так зручно опинився на нашому шляху! ... І так, ми настільки скажені та любимо гуляти, насолоджуючись містом, що вирішили від автостанції піти пішки в порт міста та його історичний центр. Та не дуже й довго це - всього хвилин 45-50, нашим темпом.

Єдиним радічним моментом у Молі для мене було його неймовірне святкове убранство: приголомшливих розмірів ялинки, гірлянди, святкові пісні та щасливі люди, що скуповували подарунки.

Кажуть, що людина постійно притягує те, на що направлена її енергія, думки. Так вже склалося, що завжди намагаюся налаштовуватися на хвилю того, чого я хочу, що мені подобається. І дуже часто мені видається щастя випадково забрідати в атмосферні місця, які ніби чекають на мене з усім своїм теплом, наповненістю, щоб поділитися зі мною крихтою натхнення.

Колись (на початку 20 століття) на Кіпрі запустили першу, єдину і, як виявилося дуже згодом, останню лінію з потягом. Маршрут проходив через весь острів - зі сходу на захід, через ключові міста, села та навіть через гори. Але на Кіпрі населення замало для такого виду транспорту, та ще й заведено тут мати по кілька машин на родину, тому тримати цілий маршрут з потягом виявилося не дуже прибутковим. Що сьогодні залишилося від колишньої чудової ідеї? Кілька подібних фрагментів рельсів, що можна побачити в різних частинах острова, музей в горах та кілька сторінок в підручнику з історії. Але так гарно видно ці відголоски історії лише в Пафосі. Ще побудовано було все дуже незвично - над землею. Єдині відлуння цієї ідеї, які мені пощастило побачити, знаходяться в Нікосії в районі Каймаклі в одному з міських парків.

Ну що за подорож без другої (!) зупинки на смачнючу каву із захопливим видом на завжди магічне море.

Історична частина міста дуже схожа на будь-яку історичну частину дуже старого міста, що знаходиться на перетині світів, географічно та культурно. Але серце Пафоса - особливе. Воно наскрізь просякнуте мистецством та дихає настільки вільно, що почуваєшся тут надзвичайно.

Хтось каже (багато хто, чесно кажучи), що на Кіпрі дуже нудно і нема нічого цікавого. Я із цим раніше погоджувалася. Так, це не Рим, не Барселона, не Париж, і навіть не рідний та неперевершений Київ.

Але якщо я вже тут опинилася - у мене є два шляхи, вірніше три: поїхати звідси (у моєму випадку - не варіант); залишитися й без кінця та краю жалітися на життя, на острів, на нудних місцевих; або залишитися і ... творити свій власний простір та реальність.

І що цікаво - щойно я приняла всім серцем свою долю, щойно я змирилася та вирішила будувати своє життя так, як мені подобається... Я почала помічати дрібниці, які наповнюють та роблять щасливою, почала зустрічати надзвичайно цікавих, ексцентричних, глибоких та талановитих людей, почала знаходити дивовижні місця, які стали моїми особистими "місцями сили".

Таке вже життя. Якщо ви вперто надсилатимите Всесвіту свої запити та бажання, та ще й діятимите - рано чи пізно Він вас почує.

Завершенням нашої подорожі були кілька дивовижних, спокіних годин біля моря.

Дві душі посідали на каміння за стінами старого форту, море плескало прибоєм та обіймало ніжним, солонуватим бризом... Душевні розмови, тихі думки та енергія вічного, якою так щедро обдаровує мудра глибина синяви хвиль...