...

Він брів вулицями досить довго, щоб зовсім заблукати, як і місяць заплутався серед кінематографічних ліній темних тонких хмар.

Права рука - стиснута в кулак. Ліва - ще й досі тримає... А втім... Думки намагаються перейти на інший об'єкт, аби тільки не думати про цей.

Пришвидшити крок, аби важче дихалося - усе, щоб тільки відчувати тіло, а душа... хай летить до того блідого млинця, що ховається за хмари, ніби хтось залив його підгорілим вишневим варенням.

Він не може збагнути, чому завжди так стискає у грудях і вдихати стає важко після спілкування... Чому він настільки не впевнений у собі? Чому постійно розмірковує над своїми діями, вбиваючи цією нескінченною та хворою саморефлексією будь-який потяг знову творити?

...